(Текст Конвенції включає поправки, внесені згідно з положеннями Протоколу N 3. (ETS, N 45), який набрав чинності 21.09.1970, Протоколу N 5 (ETS, N 55), який набрав чинності 20.12.1971, і Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 01.01.1990, а також містить текст Протоколу N 2 (ETS, N 44), який відповідно до пункту 3 статті 5 цього Протоколу є складовою частиною Конвенції з 21 вересня 1970 року, дати набрання ним чинності.)

   Уряди, які підписали цю Конвенцію, будучи членами Ради Європи, беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року, беручи до уваги, що ця Декларація має на меті забезпечити загальне і ефективне визнання і дотримання прав, які в ній проголошені, беручи до уваги, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами і що одним із методів, за допомогою якого цієї мети буде досягнуто, є дотримання і подальше здійснення прав і основних свобод людини, знову підтверджуючи свою глибоку віру в ті основні свободи, які складають підвалини справедливості та миру в усьому світі і які найкращим чином здійснюються, з одного боку, завдяки дієвій політичній демократії, а з іншого - завдяки загальному розумінню і дотриманню прав людини, від яких вони залежать, сповнені рішучості, як уряди європейських країн, що дотримуються спільної думки і мають спільну спадщину в політичних традиціях, ідеалах, свободі та верховенстві права, зробити перші кроки на шляху колективного забезпечення реалізації певних прав, проголошених в Загальній декларації, дійшли згоди про таке:

Стаття 1

   Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Розділ I

Стаття 2

   1. Право кожної людини на життя захищається законом. Жодна людина не може бути умисне позбавлена життя інакше ніж на виконання вироку суду, винесеного після визнання її винною у вчиненні злочину, за який законом передбачено таке покарання.

   2. Позбавлення життя не розглядається як порушення цієї статті, коли воно є наслідком неминучої потреби застосувати силу:

а) при захисті будь-якої людини від незаконного насильства;

b) при здійсненні законного арешту або при запобіганні втечі людини, що законно перебуває під вартою;

с) у діях, законно вчинених з метою придушення бунту або заколоту.

Стаття 3

   Жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Стаття 4

   1. Жодна людина не може перебувати в рабстві або в підневільному стані.

   2. Жодна людина не може бути приневолена до примусової чи обов'язкової праці.

   3. Для цілей цієї статті термін "примусова чи обов'язкова праця" не охоплює:

а) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається під час ув'язнення, призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції, або під час умовного звільнення з-під такого ув'язнення;

b) будь-яку службу військового характеру або, у разі відмови від неї з релігійних чи політичних мотивів у країнах, де така відмова визнається, службу, визначену замість обов'язкової військової служби;

с) будь-яку іншу службу, яка має виконуватись на випадок надзвичайного стану або стихійного лиха, що загрожує життю чи благополуччю суспільства;

d) будь-яку роботу чи службу, яка становить собою звичайні громадянські обов'язки.

Стаття 5

   1. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, в таких випадках, як:

а) законне ув'язнення людини після її засудження компетентним судом;

b) законний арешт або затримання людини за невиконання законного рішення суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом;

с) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою забезпечення її присутності перед компетентним правовим органом на підставі обгрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обгрунтовано визнається за необхідне запобігти скоєнню нею злочину або її зникненню після його вчинення;

d) затримання неповнолітньої людини на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітньої людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним правовим органом;

e) законне затримання людей для запобігання поширенню інфекційних захворювань, людей психічно хворих, алкоголіків, наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою запобігання її незаконному в'їзду в країну, або людини, стосовно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

   2. Кожна заарештована людина негайно сповіщається зрозумілою для неї мовою про підстави її арешту і про будь-яке обвинувачення проти неї.

   3. Кожна людина, заарештована або затримана згідно з положеннями пункту 1(с) цієї статті, має постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явлення до суду.

   4. Кожна людина, позбавлена волі внаслідок арешту або затримання, має право на швидкий розгляд судом законності її затримання і на звільнення, якщо затримання є незаконним.

   5. Кожна людина, яка стала жертвою арешту або затримання у порушення положень цієї статті, має право вимагати та отримати компенсацію.

Стаття 6

   1. Кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Судова постанова оголошується прилюдно, але преса і відвідувачі можуть не допускатися до залу засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини з метою збереження моральних засад, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, коли того вимагають інтереси малолітніх чи захисту конфіденційності особистого життя сторін або у разі неминучої потреби, коли, на думку суду, в особливих випадках привселюдність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

   2. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинуватою доти, доки її вину не буде доведено згідно з законом.

   3. Кожна людина, звинувачена у вчиненні кримінального злочину, має щонайменш такі права:

а) бути негайно і детально проінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причину обвинувачення проти неї;

b) мати достатньо часу і можливостей для підготовки свогозахисту;

с) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на власний вибір або, якщо вона не має коштів для оплати правової допомоги захисника, одержувати таку допомогу безплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків, що свідчать проти неї, або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків з її сторони на тих самих умовах, що і свідків, які свідчать проти неї;

е) отримувати безоплатну допомогу перекладача, якщо вона не розуміє і не розмовляє мовою, яка використовується у суді.

Стаття 7

   1. Жодна людина не може бути обвинувачена у вчиненні кримінального злочину на підставі будь-якої дії або бездіяльності, які на час їх вчинення не становили кримінального злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також призначатися покарання більш тяжке ніж те, яке застосовувалося на час вчинення кримінального злочину.

   2. Ця стаття не виключає судового розгляду і покарання будь-якої людини за будь-які дії або бездіяльність, які на час їх вчинення становили кримінальний злочин згідно із загальними принципами права, визнаними цивілізованими націями.

Стаття 8

   1. Кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя, житла і таємниці листування.

   2. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 9

   1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати релігію або свої переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдно чи приватно, в богослужінні, ученні, виконанні релігійних і ритуальних обрядів.

   2. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров'я і моралі або для захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 10

   1. Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіомовлення, телебачення або кінопідприємств.

   2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з правами та обов'язкам, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 11

      1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і свободу асоціації з іншими людьми, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

   2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державної адміністрації.

Стаття 12

   Чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на одруження і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.

Стаття 13

   Кожна людина, права і свободи якої, викладені в цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли як офіційні особи.

Стаття 14

   Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.

Стаття 15

   1. Під час війни або інших надзвичайних ситуацій у суспільстві, що загрожують життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вжити заходів, які не відповідають її зобов'язанням за цією Конвенцією, виключно в тих межах, які зумовлені гостротою становища, якщо такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням за міжнародним правом.

   2. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок законного застосування сили, або за статтями 3, 4 (пункт 1) і 7.

   3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка використовує це право відступу від своїх зобов'язань, повною мірою інформує Генерального секретаря Ради Європи про всі вжиті нею заходи і про причини їхнього вжиття. Вона також інформує Генерального секретаря Ради Європи про те, коли такі заходи було припинено і з якого часу положення Конвенції знову виконуються повністю.

Стаття 16

   Ніщо в статтях 10, 11 і 14 не розглядається як перешкода до запровадження Високими Договірними Сторонами обмежень на політичну діяльність іноземців.

Стаття 17

   Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як таке, що надає будь-якій державі, групі осіб або особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на ліквідацію будь-яких прав і свобод, що викладені в цій Конвенції, або на обмеження їх в більшому обсязі, ніж передбачено в Конвенції.

Стаття 18

   Обмеження, які дозволяються цією Конвенцією щодо згаданих прав і свобод, можуть застосовуватися лише з тією метою, з якою вони передбачені.

Розділ II

Стаття 19

   Для забезпечення виконання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за цією Конвенцією створюються:

а) Європейська комісія з прав людини, далі "Комісія";

b) Європейський суд з прав людини, далі "Суд".

Розділ III

Стаття 20*

   1. Комісія складається із такої кількості членів, яка відповідає кількості Високих Договірних Сторін. Серед членів Комісії не може бути двох громадян однієї і тієї самої держави.

   2. Комісія проводить свою діяльність на пленарних засіданнях. Однак вона може створювати палати у складі не менше семи членів кожна. Палати можуть розглядати подані згідно зі статтею 25 цієї Конвенції заяви, які можуть розбиратися на основі встановленого прецедентного права або які не порушують серйозних питань щодо тлумачення або застосування Конвенції. За винятком цього обмеження та положень пункту 5 цієї статті, створені палати виконують усі функції, якими Конвенція наділяє Комісію. Член Комісії, обраний за поданням Високої Договірної Сторони, проти якої подано заяву, має право брати участь у засіданнях палати, на розгляд якої цю заяву надіслано.

   3. Комісія може створювати комітети, кожний з яких складається щонайменше з трьох членів, - із повноваженнями, дійсними при одностайному голосуванні, ухвалювати рішення про неприйнятність або виключення з реєстру справ заяви, поданої згідно зі статтею 25, коли таке рішення може бути прийняте без подальшого розгляду.

   4. Палата або комітет можуть у будь-який час відмовитися від своєї юрисдикції на користь пленарного засідання Комісії, яка також має право віддати розпорядження про передачу на її розгляд будь-якої заяви, надісланої на розгляд палати або комітету.

   5. Виключною компетенцією пленарного засідання Комісії є:

а) розгляд заяв, поданих згідно зі статтею 24;

b) передача справи до Суду згідно зі статтею 48 (а);

с) встановлення правил процедури згідно зі статтею 36.

___________________

* Текст із поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

Стаття 21*

   1. Члени Комісії обираються Комітетом міністрів абсолютною більшістю голосів із списку осіб, що складає Президія Консультативної асамблеї; кожна група представників Високих Договірних Сторін у Консультативній асамблеї висуває трьох кандидатів, з яких принаймні два повинні бути її громадянами.

   2. Тією мірою, наскільки це можливо, така сама процедура застосовується при довиборах до Комісії у разі подальшого приєднання до Конвенції інших держав, а також при заповненні вакансій, що виникли.

   3. Кандидати повинні мати високі моральні якості, а також кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, або визнаний авторитет у галузі внутрішньодержавного чи міжнародного права.

_____________________

* Текст із поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

Стаття 22*

   1. Члени Комісії обираються строком на шість років. Вони можуть бути переобрані. Однак строк повноважень семи із тих членів, які були обрані на перших виборах, спливає по закінченні трьох років.

   2. Члени, повноваження яких мають закінчитися в кінці першого трирічного строку, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після перших виборів.

   3. З метою забезпечення поновлення кожні три роки, за можливості, половини членів Комісії Комітет міністрів може до початку будь-яких наступних виборів вирішити, що тривалість строку або строків повноважень одного чи більше членів, які мають бути обрані, становитиме строк, інший ніж шість років, але не більший ніж дев'ять і не менший ніж три роки.

   4. На випадок, коли йдеться про більш ніж один строк повноважень і коли Комітет міністрів застосовує викладений вище пункт, розподіл строків повноважень здійснюється Генеральним секретарем за жеребом одразу ж після виборів.

   5. Член Комісії, обраний для заміщення члена, строк повноважень якого не минув, обіймає посаду протягом решти частини строку повноважень свого попередника.

   6. Члени Комісії обіймають свої посади до їх заміщення. Після заміщення вони продовжують займатися тими справами, які вже прийняли до розгляду.

______________________

* Текст із поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 5 (ETS N 55), який набрав чинності 20 грудня 1971 року.

Стаття 23*

   1. Члени Комісії беруть участь у засіданнях Комісії у своїй особистій якості. Упродовж строку своїх повноважень вони не можуть обіймати посади, які є несумісними з їх незалежністю та неупередженістю як членів Комісії або не відповідають вимогам цього органу.

________________________

* Текст, із поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

Стаття 24

   Будь-яка Висока Договірна Сторона через Генерального секретаря Ради Європи може передати на розгляд Комісії питання про будь-яке порушення положень цієї Конвенції іншою Високою Договірною Стороною.

Стаття 25

   1. Комісія може приймати заяви, адресовані Генеральному секретареві Ради Європи будь-якою особою, неурядовою організацією або групою осіб, про порушення однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених у цій Конвенції за умови, що Висока Договірна Сторона, на яку подано скаргу, заявила, що визнає компетенцію Комісії приймати такі заяви. Ті з Високих Договірних Сторін, які заявили про це, зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

   2. Високі Договірні Сторони можуть робити такі заяви на конкретно визначений строк.

   3. Ці заяви здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи, який надсилає копії Високим Договірним Сторонам і опубліковує їх.

   4. Комісія виконує функції, передбачені в цій статті, лише в тому випадку, якщо не менше шести Високих Договірних Сторін зробили заяви згідно з попередніми пунктами.

Стаття 26

   Комісія може приймати питання до розгляду лише після того, як згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права були вичерпані всі національні засоби, і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення.

Стаття 27

   1. Комісія не розглядає заяви, подані відповідно до статті 25, якщо вони:

а) анонімні, або

b) за своєю суттю порушують те саме питання, що вже було розглянуте Комісією, або вже було вирішене шляхом іншої процедури міжнародного розслідування чи врегулювання, і якщо вони не містять відповідної нової інформації.

   2. Комісія вважає неприйнятною будь-яку заяву, подану згідно зі статтею 25, якщо ця заява, на її думку, несумісна з положеннями цієї Конвенції, явно необгрунтована або є зловживанням права на оскарження.

   3. Комісія відхиляє будь-яку подану їй заяву, якщо вона вважає цю заяву неприйнятною на підставі статті 26.

Стаття 28*

   1. Коли Комісія приймає подану їй заяву:

а) вона з метою встановлення фактів проводить разом з представниками сторін розгляд заяви і, за необхідності, розслідування, у ефективному здійсненні якого заінтересовані держави створюють усі необхідні умови після обміну думками з Комісією;

b) водночас вона надає свої послуги заінтересованим сторонам з метою забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поважання прав людини, визначених у цій Конвенції.

   2. Якщо Комісії вдається досягти дружнього врегулювання, вона складає доповідь, яка надсилається заінтересованим державам, Комітетові міністрів і Генеральному секретареві Ради Європи для опублікування. Ця доповідь містить стислий виклад фактів і рішення, що було досягнуте.

_______________________

* Текст із поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

Стаття 29*

   Після того як Комісія прийняла заяву, подану відповідно до статті 25, вона, однак, може більшістю у дві третини голосів своїх членів відхилити цю заяву, якщо у ході розгляду вона встановила наявність однієї з підстав відхилення заяви, передбачених у статті 27. У цьому випадку рішення доводиться до відома сторін.

___________________

* Текст із поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 3 (ETS, N 45), який набрав чинності 21 вересня 1970 року.

Стаття 30*

   1. Комісія може на будь-якій стадії розгляду виключити заяву із реєстру справ, якщо обставини дозволяють зробити висновок, що:

а) заявник не має наміру і далі підтримувати свою заяву, або

b) спір уже вирішено, або

с) на будь-якій іншій підставі, встановленій Комісією, подальший розгляд заяви невиправданий.

Однак Комісія продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає поважання прав людини, визначених у цій Конвенції.

   2. Якщо Комісія вирішує виключити заяву зі свого реєстру після її прийняття, вона складає доповідь, яка містить виклад фактів і рішення про виключення заяви з реєстру, а також виклад причин такого рішення. Доповідь надсилається сторонам і Комітету міністрів для інформації. Комісія може опублікувати її.

   3. Комісія може вирішити знову внести заяву до свого реєстру справ, якщо вважає, що обставини це виправдовують.

_____________________

* Текст із поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

Стаття 31*

   1. Якщо розгляд заяви не був доведений до кінця відповідно до статей 28 (пункт 2), 29 або 30, Комісія складає доповідь про факти і робить свій висновок стосовно того, чи свідчать встановлені факти про порушення відповідною державою своїх зобов'язань за Конвенцією. Ця доповідь може містити особисту точку зору членів Комісії з цього питання.

   2. Доповідь надсилається Комітетові міністрів. Вона також надсилається заінтересованим державам, які, однак, не мають права публікувати її.

   3. Коли доповідь надсилається Комітетові міністрів, Комісія може робити такі пропозиції, які вона вважає за необхідне.

______________________

* Текст із поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

Стаття 32

   1. Якщо питання не передається у Суд відповідно до статті 48 цієї Конвенції протягом тримісячного строку від дати передачі доповіді до Комітету міністрів, Комітет міністрів вирішує більшістю у дві третини голосів членів, які мають право брати участь в засіданнях Комітету, чи мало місце порушення Конвенції.

   2. За позитивного рішення Комітет міністрів визначає строк, протягом якого відповідна Висока Договірна Сторона повинна вжити заходів, що їх вимагають рішення Комітету міністрів.

   3. Якщо відповідна Висока Договірна Сторона не вжила задовільних заходів протягом встановленого строку, Комітет міністрів вирішує більшістю голосів, що визначено в пункті 1 вище, які дії належить вжити на виконання його першого рішення, та опубліковує відповідну доповідь.

   4. Високі Договірні Сторони зобов'язуються вважати обов'язковим для них будь-яке рішення, яке Комітет міністрів може прийняти на виконання попередніх пунктів.

Стаття 33

   Комісія проводить свої засідання за закритими дверима.

Стаття 34*

   За винятком положень статей 20 (пункт 3) і 29, Комісія приймає свої рішення більшістю голосів присутніх і голосуючих членів.

____________________

* Текст із поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 3 (ETS, N 45), який набрав чинності 21 вересня 1970 року, і Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

Стаття 35

   Комісія проводить свої засідання в міру необхідності. Засідання скликаються Генеральним секретарем Ради Європи.

Стаття 36

   Комісія встановлює свої власні правила процедури.

Стаття 37

   Секретаріат Комісії підпорядковується Генеральному секретареві Ради Європи.

Розділ IV

Стаття 38

   Європейський суд з прав людини складається з такої кількості суддів, яка відповідає кількості членів Ради Європи. Серед членів Суду не може бути двох громадян однієї й тієї самої держави.

Стаття 39

   1. Члени Суду обираються Консультативною асамблеєю більшістю поданих голосів із списку осіб, висунутих членами Ради Європи; кожний член Ради висуває трьох кандидатів, з яких принаймні два повинні бути його громадянами.

   2. Тією мірою, наскільки це можливо, така сама процедура застосовується при довиборах до Суду у разі прийому нових членів до Ради Європи, а також при заповненні вакансій, що виникли.

   3. Кандидати повинні мати високі моральні якості, а також кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, або бути юристами з визнаним авторитетом.

Стаття 40*

   1. Члени Суду обираються строком на дев'ять років. Вони можуть бути переобрані. Однак строк повноважень чотирьох з тих членів, які були обрані на перших виборах, спливає по закінченні трьох років, а строк повноважень решти чотирьох членів - по закінченні шести років.

   2. Члени Суду, повноваження яких мають завершитися в кінці першого трирічного і шестирічного строків, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після перших виборів.

   3. З метою забезпечити поновлення кожні три роки, за можливості, однієї третини членів Суду Консультативна асамблея може до початку будь-яких наступних виборів вирішити, що тривалість строку або строків повноважень одного чи більше членів Суду, які мають бути обраними, становитиме строк, інший ніж дев'ять років, але не більший ніж дванадцять і не менший ніж шість років.

   4. У випадках, коли йдеться про більше ніж один строк повноважень і коли Консультативна асамблея застосовує викладений вище пункт, розподіл строків повноважень здійснюється Генеральним секретарем за жеребом одразу ж після виборів.

   5. Член Суду, обраний для заміщення члена, строк повноважень якого не сплив, обіймає посаду протягом решти частини строку повноважень свого попередника.

   6. Члени Суду обіймають свою посаду до їх заміщення. Після заміщення вони продовжують займатися тими справами, які вже прийняли на розгляд.

   7. Члени Суду засідають у ньому в своїй особистій якості. Упродовж строку своїх повноважень вони не можуть обіймати посади, несумісні з їхньою незалежністю і неупередженістю як членів Суду або які не відповідають вимогам цього органу.

_______________

* Текст із поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 5 (ETS, N 55), який набрав чинності 20 грудня 1971 року, і Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

Стаття 41*

   Суд обирає свого Голову і одного або двох заступників Голови строком на три роки. Вони можуть бути переобрані.

____________________

* Текст із поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

Стаття 42

   Члени Суду за кожний день виконання своїх обов'язків одержують винагороду, розмір якої визначається Комітетом міністрів.

Стаття 43*

   Для розгляду кожної справи, переданої до Суду, Суд створює палату із дев'яти суддів. Членом палати ex-offіcіo засідає суддя - громадянин будь-якої держави, яка є стороною в спорі, або, за його відсутності, особа, яка визначається на вибір такої держави і засідає як суддя; решта суддів визначаються Головою Суду за жеребом перед початком розгляду справи.

____________________

* Текст із поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

Стаття 44

   Право передавати справу до Суду мають лише Високі Договірні Сторони і Комісія.

Стаття 45

   Юрисдикція Суду поширюється на всі справи, які стосуються тлумачення та застосування цієї Конвенції і які Високі Договірні Сторони або Комісія передають йому на розгляд відповідно до статті 48.

Стаття 46

   1. Будь-яка Висока Договірна Сторона може в будь-який час заявити, що вона визнає обов'язковою іpso facto і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду з усіх питань, які стосуються тлумачення та застосування цієї Конвенції.

   2. Згадані вище заяви можуть робитися безумовно, або на умовах взаємодомовленості з боку кількох чи деяких Високих Договірних Сторін, або на визначений строк.

   3. Ці заяви здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи, який надсилає копії Високим Договірним Сторонам.

Стаття 47

   Суд може прийняти справу до провадження лише після того, як Комісія визнає марність зусиль щодо дружнього врегулювання справи і протягом тримісячного строку, передбаченого статтею 32.

Стаття 48

   За умови, якщо заінтересована Висока Договірна Сторона, коли вона одна, або заінтересовані Високі Договірні Сторони, коли їх більше однієї, визнають юрисдикцію Суду обов'язковою або, у разі невизнання юрисдикції Суду, за згодою заінтересованої Високої Договірної Сторони, коли вона одна, або заінтересованих Високих Договірних Сторін, коли їх більше однієї, справу на розгляд Суду можуть передати:

а) Комісія;

b) Висока Договірна Сторона, громадянин якої здогадно є жертвою порушення прав;

с) Висока Договірна Сторона, яка передала справу до Комісії;

d) Висока Договірна Сторона, на яку подано скаргу.

Стаття 49

   У разі виникнення спору щодо юрисдикції Суду спір розв'язується рішенням Суду.

Стаття 50

   Якщо Суд встановлює, що рішення чи захід юридичного або будь-якого іншого органу Високої Договірної Сторони повністю або частково суперечать зобов'язанням за цією Конвенцією, а також якщо внутрішнє законодавство цієї Сторони передбачає лише часткову компенсацію за наслідки такого рішення чи заходу, Суд, у разі необхідності, ухвалює про справедливе відшкодування стороні, що постраждала.

Стаття 51

   1. Рішення Суду повинні бути умотивованими.

   2. Якщо рішення в цілому або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право викласти свою думку окремо.

Стаття 52

   Рішення Суду є остаточним.

Стаття 53

   Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

Стаття 54

   Рішення Суду надсилається Комітетові міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.

Стаття 55

   Суд встановлює свої власні правила і визначає свою процедуру.

Стаття 56

   1. Перші вибори членів Суду проводяться після того, як кількість заяв Високих Договірних Сторін, згаданих у статті 46, досягне восьми.

   2. Жодна справа не може бути передана у Суд до початку виборів.

Розділ V

Стаття 57

   На запит Генерального секретаря Ради Європи будь-яка Висока Договірна Сторона дає роз'яснення щодо того, яким чином її внутрішнє законодавство забезпечує ефективне виконання будь-якого з положень цієї Конвенції.

Стаття 58

   Витрати Комісії та Суду оплачуються Радою Європи.

Стаття 59

   Члени Комісії та Суду під час виконання своїх обов'язків користуються привілеями та імунітетами, передбаченими в статті 40 Статуту Ради Європи і в угодах, укладених згідно з цією статтею.

Стаття 60

   Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як обмеження або порушення будь-яких прав і основних свобод людини, які гарантуються законами будь-якої Високої Договірної Сторони або будь-якою іншою угодою, в якій вона бере участь.

Стаття 61

   Ніщо в цій Конвенції не завдає шкоди повноваженням Комітету міністрів, наданим йому Статутом Ради Європи.

Стаття 62

   Високі Договірні Сторони домовляються, що вони - за винятком укладення спеціальної угоди - не користуватимуться підписаними між ними чинними договорами, угодами або деклараціями з метою шляхом оскарження вирішити спір, який виник внаслідок тлумачення або застосування цієї Конвенції, засобами врегулювання спорів, не передбаченими цією Конвенцією.

Стаття 63

   1. Будь-яка держава може під час ратифікації або в будь-який інший час після цього заявити повідомленням на ім'я Генерального секретаря Ради Європи про те, що дія цієї Конвенції поширюється на всі або деякі з територій, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

   2. Дія Конвенції поширюється на територію або території, зазначені у повідомленні, на тридцятий день після одержання цього повідомлення Генеральним секретарем Ради Європи.

   3. Положення цієї Конвенції застосовуються до таких територій, однак з належним урахуванням місцевих вимог.

   4. Будь-яка держава, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 цієї статті, може в будь-який час після цього заявити від імені однієї або кількох територій, яких стосується ця заява, що вона визнає компетенцію Комісії приймати скарги від окремих осіб, неурядових організацій або груп осіб згідно зі статтею 25 цієї Конвенції.

Стаття 64

   1. Будь-яка держава під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти може зробити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенції з огляду на те, що той чи інший закон, чинний у цей час на її території, не відповідає цьому положенню. Застереження загального характеру згідно з цією статтею не дозволяються.

   2. Будь-яке застереження, заявлене згідно з цією статтею, повинно містити короткий виклад відповідного закону.

Стаття 65

   1. Висока Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію тільки після спливу п'яти років з дня приєднання до неї і через шість місяців після направлення відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, який інформує про це інші Високі Договірні Сторони.

   2. Така денонсація не звільняє відповідну Високу Договірну Сторону від її зобов'язань за цією Конвенцією стосовно будь-якого діяння, яке могло бути порушенням таких зобов'язань і могло бути вчиненим нею до дати, з якої денонсація набрала чинності.

   3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, перестає бути й учасницею цієї Конвенції на таких самих умовах.

   4. Відповідно до положень попередніх пунктів Конвенція може бути денонсована стосовно будь-якої території, на яку було поширено її дію згідно з заявою, зробленою на підставі статті 63.

Стаття 66

   1. Цю Конвенцію відкрито для підписання членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи.

   2. Ця Конвенція набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот.

   3. Для тих держав, які ратифікуватимуть цю Конвенцію після набрання нею чинності, вона набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.

4. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всіх членів Ради Європи про набрання Конвенцією чинності, про Високі Договірні Сторони, які її ратифікували і про здачу на зберігання надалі всіх ратифікаційних грамот. Вчинено в Римі четвертого дня листопада місяця 1950 року англійською і французькою мовами, причому, обидва тексти є цілком автентичні, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цієї Конвенції кожній державі, що її підписала.

   Уряди, які підписали цей Протокол, будучи членами Ради Європи, сповнені рішучості зробити кроки до забезпечення колективного здійснення деяких прав і свобод, які не передбачені в розділі I Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі "Конвенція"), дійшли згоди про таке:

Стаття 1

   Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, жодним чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків, чи інших зборів, чи штрафів.

Стаття 2

   Жодна людина не може бути позбавлена права на освіту. Виконуючи функції, які вона взяла на себе в галузі освіти та навчання, держава поважає право батьків забезпечувати освіту і навчання дітей відповідно до їхніх власних релігійних і філософських переконань.

Стаття 3

   Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням за умов, які забезпечують народові вільне виявлення своєї думки при виборі законодавчої влади.

Стаття 4

   Будь-яка Висока Договірна Сторона може під час підписання або ратифікації, або в будь-який інший після цього час надіслати Генеральному секретареві Ради Європи заяву, в якій визначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, які названі в цій заяві, і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність. Будь-яка Висока Договірна Сторона, що надіслала заяву згідно з попереднім пунктом, може час від часу робити інші заяви, які змінюють умови будь-якої попередньої заяви або припиняють застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території. Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 63 Конвенції.

Стаття 5

   Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1, 2, 3 і 4 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідним чином.

Стаття 6

   Цей Протокол відкрито для підписання членами Ради Європи, що підписали Конвенцію; він підлягає ратифікації одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот. Для тих держав-учасниць Конвенції, які ратифікуватимуть Протокол після набрання ним чинності, він набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про всі ратифікації.

Вчинено в Парижі двадцятого дня березня місяця 1952 року англійською та французькою мовами, причому, обидва тексти є цілком автентичні, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожному урядові, що його підписав.

   Уряди, які підписали цей Протокол, будучи членами РадиЄвропи, сповнені рішучості зробити кроки до забезпечення колективного здійснення деяких прав і свобод, які не передбачені в розділі I Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі "Конвенція"), і в статтях 1-3 Першого протоколу до Конвенції, підписаного в Парижі 20 березня 1952 року, дійшли згоди про таке:

Стаття 1

   Жодна людина не може бути позбавлена волі лише на підставі неспроможності виконання свого договірного зобов'язання.

Стаття 2

   1. Кожна людина, яка законно перебуває на території будь-якої держави, має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання в межах цієї території.

   2. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

   3. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

   4. Права, викладені в пункті 1, у певних районах можуть також підлягати обмеженням, які запроваджуються згідно з законом і які виправдовуються в демократичному суспільстві державними інтересами.

Стаття 3

   1. Жодна людина не може бути вислана з території держави, громадянином якої вона є, шляхом застосування індивідуальних або колективних заходів.

   2. Жодна людина не може бути позбавлена права в'їзду на територію держави, громадянином якої вона є.

Стаття 4

   Колективне вислання іноземців забороняється.

Стаття 5

   1. Будь-яка Висока Договірна Сторона може під час підписання або ратифікації цього Протоколу, або в будь-який інший після цього час надіслати Генеральному секретареві Ради Європи заяву, в якій визначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, які названі в цій заяві і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

   2. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка надіслала заяву згідно з попереднім пунктом, може час від часу робити інші заяви, які змінюють умови будь-якої попередньої заяви або припиняють застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.

   3. Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 63 Конвенції.

   4. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на підставі його ратифікації або прийняття цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою державою згідно з цією статтею, розглядаються як окремі території для цілей, що стосуються посилань на територію держави у статтях 2 і 3.

Стаття 6

   1. Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1-5 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідним чином.

   2. Проте, право на індивідуальний позов, яке визнається на підставі статті 25 Конвенції, або визнання юрисдикції Суду як обов'язкової статті 46 Конвенції не матиме чинності щодо цього Протоколу доти, доки відповідна Висока Договірна Сторона не зробить заяви про визнання такого права або прийняття такої  юрисдикції щодо всіх або деяких із статей 1-4 цього Протоколу.

Стаття 7

   1. Цей Протокол відкрито для підписання членами Ради Європи, які підписали Конвенцію; він підлягає ратифікації одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання п'яти ратифікаційних грамот. Для тих держав-учасниць Конвенції, які ратифікуватимуть Протокол після набрання ним чинності, він набирає чинності з дати здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.

   2. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про всі ратифікації. На посвідчення чого ті, що підписалися нижче належним чином на те уповноважені представники, підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі шістнадцятого дня вересня місяця 1963 року англійською та французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі, яка його підписала.

(Страсбург, 28.IV.1983)

   Держави-члени Ради Європи, які підписали цей Протокол до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі "Конвенція"), вважаючи, що розвиток подій, який мав місце в різних державах-членах Ради Європи, відображає загальну тенденцію до скасування смертної кари, дійшли згоди про таке:

Стаття 1

   Смертна кара скасовується. Жодна людина не може бути засуджена до такого покарання або страчена.

Стаття 2

   Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни; таке покарання застосовується лише у випадках передбачених законом і згідно з його положеннями. Держава сповіщає Генерального секретаря Ради Європи про відповідні положення такого закону.

Стаття 3

   Жодні відступи від положень цього Протоколу на підставі статті 15 Конвенції не дозволяються.

Стаття 4

   Жодні застереження щодо положень цього Протоколу на підставі статті 64 Конвенції не дозволяються.

Стаття 5

   1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання свого документа про ратифікацію, прийняття або схвалення може визначити територію або території, до яких застосовуватиметься цей Протокол.

   2. Будь-яка держава може надалі в будь-який час надіслати на ім'я Генерального секретаря Ради Європи заяву про поширення дії цього Протоколу на будь-яку іншу територію, визначену у цій заяві. Щодо такої території Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

   3. Будь-яка заява, зроблена на підставі двох попередніх пунктів, може бути відкликана щодо будь-якої території, визначеної в цій заяві, шляхом надіслання повідомлення на ім'я Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 6

   Держави-учасниці розглядають положення статей 1-5 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідним чином.

Стаття 7

   Цей Протокол відкрито для підписання державами-членами Ради Європи, які підписали Конвенцію. Він підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню. Держава-член Ради Європи не може ратифікувати, прийняти або схвалити цей Протокол, якщо вона - одночасно або раніше - не ратифікувала Конвенцію. Документи про ратифікацію, прийняття або схвалення здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи.

Стаття 8

   1. Цей Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати, на яку п'ять держав-членів Ради Європи висловили свою згоду взяти на себе зобов'язання за цим Протоколом згідно з положеннями статті 7.

   2. Для будь-якої держави-члена, яка надалі висловить свою згоду взяти на себе зобов'язання за цим Протоколом, Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати здачі на зберігання документа про ратифікацію, прийняття або схвалення.

Стаття 9

   Генеральний секретар Ради Європи сповіщає держави-члени Ради про:

а) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якого документа про ратифікацію, прийняття або схвалення;

с) будь-яку дату набрання чинності цим Протоколом згідно зі статтями 5 і 8;

d) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення, які стосуються цього Протоколу.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче належним чиномна те уповноважені представники, підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі двадцять восьмого дня квітня місяця 1983 року англійською та французькою мовами, причому, обидва тексти є цілком автентичні, в одному примірнику, зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі-членові Ради Європи.

Держави-члени Ради Європи, які підписали цей Протокол, сповнені рішучості зробити нові кроки до забезпечення колективного здійснення деяких прав і свобод за допомогою Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі "Конвенція"), дійшли згоди про таке:

Стаття 1

   1. Іноземець, який законно проживає на території держави, не може бути висланий за її межі інакше як на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону, і йому повинна бути надана можливість:

а) наводити аргументи проти свого вислання;

b) вимагати перегляду своєї справи; і

с) бути представленим з цією метою перед компетентним органом, особою чи особами, призначеними цим органом.

   2. Іноземець може бути висланий до здійснення своїх прав, передбачених в пунктах 1.а, b та с цієї статті, коли таке вислання необхідне в інтересах суспільного порядку або мотивується міркуваннями національної безпеки.

Стаття 2

   1. Кожна людина, визнана судом винною у вчиненні кримінального злочину, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного їй вироку і призначеної міри покарання. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бутиздійсненим, регулюється законом.

   2. Це право може бути об'єктом винятків, передбачених законом щодо малозначних злочинів, або у справах, у яких судом першої інстанції, що притяг до відповідальності відповідну особу, був найвищий суд, або в справах, у яких відповідна особа була засуджена після апеляції на виправдальний вирок.

Стаття 3

    Якщо якась особа була остаточно визнана винною у вчиненні кримінального злочину, і якщо винесений їй вирок був потім скасований або вона була помилувана на тій підставі, що якась нова чи нововиявлена обставина незаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання внаслідок такого засудження, одержує відшкодування згідно з законом або практикою відповідної держави, - якщо тільки не буде доведено, що зазначена невідома обставина не була свого часу виявлена повністю або частково з вини цієї особи.

Стаття 4

   1. Жодна людина не може бути вдруге притягнута до відповідальності або покарана у кримінальному порядку судом однієї і тієї самої держави за злочин, за який вона уже була остаточно виправдана або засуджена відповідно до закону і кримінально-процесуального права цієї держави.

   2. Положення попереднього пункту не перешкоджають перегляду судового рішення - згідно з законом і кримінально-процесуальним правом відповідної держави - за новими або нововиявленими обставинами чи внаслідок грубої помилки в попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати процесу.

    3. Жодні відступи від положень цієї статті на підставі статті 15 Конвенції не дозволяються.

Стаття 5

   Члени подружжя мають рівні громадянські права і обов'язки в стосунках між собою, зі своїми дітьми, а також щодо одруження, перебування в шлюбі та його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що в інтересах дітей є необхідними.

Стаття 6

   1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання свого документа про ратифікацію прийняття або схвалення може визначити територію або території, на які поширюватиметься дія цього Протоколу, і встановити межі застосування нею його положень до такої території або таких територій.

   2. Будь-яка держава може в подальшому в будь-який час надіслати на ім'я Генерального секретаря Ради Європи заяву про поширення дії цього Протоколу на будь-яку іншу територію, визначену в цій заяві. Щодо такої території Протокол набирає чинності в перший день місяця, що наступає після спливу двомісячного строку з дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

   3. Будь-яка заява, зроблена на підставі двох попередніх пунктів, може бути відкликана щодо будь-якої території, визначеної в цій заяві, або змінена шляхом надіслання повідомлення на ім'я Генерального секретаря. Відкликання або зміна заяви набирає чинності в перший день місяця, що наступає після спливу двомісячного строку з дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

   4. Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 63 Конвенції.

   5. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на підставі його ратифікації, прийняття або схвалення цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою державою згідно з цією статтею, можуть розглядатися як окремі території для цілей, що стосуються посилання на територію держави у статті 1.

Стаття 7

   1. Держави-учасниці розглядають положення статей 1-6 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідним чином.

   2. Проте право на індивідуальний позов, яке визнається на підставі статті 25 Конвенції, або визнання юрисдикції Суду як обов'язкової на підставі статті 46 Конвенції, не матиме чинності щодо цього Протоколу доти, доки відповідна держава не зробить заяви про визнання такого права або прийняття такої юрисдикції щодо статей 1-5 цього Протоколу.

Стаття 8

   Цей Протокол відкрито для підписання державами-членами Ради Європи, які підписали Конвенцію. Він підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню. Держава-член Ради Європи не може ратифікувати, прийняти або схвалити цей Протокол, якщо вона - одночасно або раніше - не ратифікувала Конвенцію. Документи про ратифікацію, прийняття або схвалення здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи.

Стаття 9

   1. Цей Протокол набирає чинності у перший день місяця, що наступає після спливу двомісячного строку з дати, на яку сім держав-членів Ради Європи висловили свою згоду взяти на себе зобов'язання за цим Протоколом згідно з положеннями статті 8.

   2. Для будь-якої держави-члена, яка надалі висловить свою згоду взяти на себе зобов'язання за цим Протоколом, Протокол набирає чинності у перший день місяця, що настає після спливу двомісячного строку з дати здачі на зберігання документа про ратифікацію, прийняття або схвалення.

Стаття 10

   Генеральний секретар Ради Європи сповіщає всі держави-члени Ради Європи про:

а) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якого документа про ратифікацію, прийняття або схвалення;

с) будь-яку дату набрання чинності цим Протоколом згідно зі статтями 6 і 9;

d) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або будь-яку заяву, які стосуються цього Протоколу.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче належним чином на те уповноважені представники, підписали цей Протокол.